Іронія долі: віра без довіри (політична сатира)

До дня «Гідності» та «Свободи», 2016
 

Зовсім недавно, між великим мегаполісом та провінційним селищем, з рабства народилася, вільною прозвалась дівчинка. Невдовзі народився хлопець. Він був молодший від неї, але вони зростали нога в ногу. Хлопчина одразу закохався в дівчину. Не знаючи звідки, але він розумів, що спершу має бути любов. До будь-кого, до будь-чого. Тож він її полюбив, до нестями. З часом хлопчина дізнався як її звуть. Калина. А хлопця, до речі, Цвіт.

Коли дівчині виповнився 1 рочок, на той час Цвіта ще не було, вона почала зустрічатись з дорослим хлопцем (у тому суспільстві так заведено). З ним Калина була майже 4 роки. То були її перші серйозні стосунки. Калина розійшлася з парубком через відсутність любові з його боку. Дівчинці, на диво, не важко було пережити розлуку, тож вона не забарилась з наступними стосунками.

Вона полюбила іншого майже одразу. Але той зовсім скоро скористався її закоханим станом для своїх меркантильних цілей, адже дівчина була з багатої сім’ї. Одного разу Калина хотіла з ним покінчити, але та спроба була марною – її любов, на жаль, була сильнішою. Цвіт, на той час, вже став мудрим хлопцем. Тому не розумів, чому дівчина терпить таке зневажливе ставлення до себе. «Я б її справді кохав», — думав хлопчина. Але Калина була з іншим. Та, недавно така гарна і струнка дівчинка, враз стала похмурою і занедбаною. Її коханий ніби знущався з неї. Вона йому довірилась, а той чинив свавілля. А Цвіт же знав, «кохана виглядає так, як ставиться до неї її обраний».

Врешті, аж через 10 нестерпних років зустрічання, дівчина кинула хлопця. Вона тривалий час не могла оговтатись від тих страждань. Проте, хлопцю було добре.  Цвіт не розумів, чому Калина так безвідповідально ставиться до себе і своєї долі. Він знав її як розумну і мудру дівчину. Вона була для нього справжньою мрією. Але її поведінки не розумів. Та все одно вірив у неї.

Всі зрозуміли, що дівчина народжена бути не сама, коли вона в той же рік, як розлучилась з хлопцем, почала стосунки з іншим. Цвіту здавалося, що Калина не все розуміє у цьому житті. Він був переконаний, що жоден із її обранців не достойний Калини. Зачарований Цвіт почав потрохи розчаровуватись. Але все одно вірив у неї.

Калина обрала собі нового хлопця на хвилі романтичних баталій. Багатьом її коханий здавався вельми перспективним і надійним, адже планував її повести в Мегаполіс. Та хто знав, що буквально через кілька місяців він перетвориться на безвідповідального і недостойного Калини хлопця. Він не міг за неї постояти в будь-якій суперечці. Він постійно озирався назад, коли дівчина про щось його просила. «Куди, на кого озираєшся, — риторично запитував Цвіт, — Калину ж слухати треба». Натомість і Калина, і Цвіт бачили як той хлопець постійно прислухався до когось ззаду. Це була нетипова поведінка «самостійного» парубка.

Цвіт ще більше розчарувався. Ні, не в хлопцеві, а в Калині. «Вона ж губить своє життя з такими обраними», — нервувався юний романтик. Але ж продовжував вірити!

Закономірністю стало те, що Калина покінчує із стосунками буквально кожні 4 роки. Цей випадок не був винятком.

Калина визначилась з наступним своїм коханцем. Цвіту він здався знайомим. «О, так це ж той, на кого постійно озирався попередній хлопець Калини», — здивувався Цвіт.

Дівчина ще не знала чи кохає того парубка, але вирішила почати з ним зустрічатись. Вона давно його знає. Складалось таке враження, ніби вона знає всіх своїх хлопців ще до того, як починає з ними зустрічатись.

Їхні стосунки розвивались нормально. Хоча Цвіт вважав його підозрілим. З часом підозри виправдались. Одного разу Калина і її хлопець вирішили разом таки поїхати до Мегаполісу. Дівчина нарядилась, гарно підготувалась і вже готова була йти. Вона довго чекала цього моменту, оскільки ніхто ніколи її туди не водив, та вона багато чула і читала про Мегаполіс. Це було її заповітне бажання. Та раптом її хлопець вирішує нікуди не йти і наказав дівчині сидіти дома. Калина була шокована такою поведінкою її коханого, а Цвіт, який постійно слідкував за парою, ледве не втратив свідомості через цю новину. Він настільки кохав Калину, що жив її думками, ідеями і бажаннями. І коли оце все їй обірвав її нібито коханий, Цвіт не зумів стримати емоцій…і заплакав. Хлопчина ніколи до цього не ридав.

Заридала й Калина. Вона зрозуміла, що вчинила помилку, почавши зустрічатись із цим хлопцем. Але час було вже не вернути. Цвіт ще більше в усьому розчарувався. Він не міг повірити, що дівчина кожен раз обирає собі такого хлопця, який робить їй тільки гірше. Він був в розпачі, але продовжував вірити в неї.

У той же момент Калина вирішила взяти себе в руки. Вона пішла проти волі свого хлопця і хутчіш помчала в Мегаполіс. Проте, невідомо звідки, але з того хлопця, раптом, виплеснулась жорстока агресії. Він почав знущатися з Калини, бив… аж до крові. Ніхто й не сподівався на таке. Дівчина знепритомніла. У комі вона була майже чотири місяці. Коли оговталась, то відчула страшенну біль у своєму тілі. Її гідність була затоптана. Вона озиралась, бо не знала, де перебуває. Як тільки побачила, що її хлопця нема – зітхнула.  

Колишній Калини втік. Він був ще тим мерзотником. Скотинякою, так би мовити.

Цвіт же увесь цей час боровся за життя Калини. Хлопець був ніби затьмарений реальністю, адже дівчина сама вибирала собі саме таких хлопців, які ґвалтували її свідомість, її тіло та душу; здирали вбрання і забирали все найцінніше – її любов. Та все одно Цвіт її і таку кохав. Хлопець не міг це пояснити, але він її так кохав, що готовий був на все. Він просто вірив у неї.

Калина потребувала підтримки. Конче. Адже за час її непритомності, жителі з провінційного села намагались завдати їй болю і викрасти. Вони були відомі мародери. Про них знав увесь світ, але нічого не міг вдіяти. А що ж тоді могла Калина?

До Калини почав залицятися інший хлопець. Він їй теж подобався. Врешті, вони стали парою. Цвіт вже подумав, що хоч тепер все налагодиться. Той хлопець пообіцяв відвести Калину в Мегаполіс і захистити у разі потреби. Першу обіцянку він виконав, а от другу  -  не зміг. Чи то не захотів. Хоч насправді вона була важливішою за першу. Тому, щойно дівчина поїхала, сусідні селяни напали на її домівку. Геть усе розтрощили, а цінне розікрали.

У такому стані Калина живе досі. Але ж живе. Бо хтось колись у неї повірив. І вірить.
Але більше не довіряє.