Не одна Надія: 28 заручників Кремля

Горлаючи про українську льотчицю, влада і ми, на жаль, зовсім забули про інших, не менш відважних, героїчних і знедолених Російською Федерацією полонених з військових чи/та політичних мотивів. Безперечно, я не прагну зневажити Надію Савченко з її бідою у даному дописі. Проте, така надмірна прикутість до неї усього українського політикуму і медіапростору свідчить про неоднозначність ситуації, яка склалася з цією героїнею. На мій мізерний погляд, з цієї леді штучно сформували політичну особистість задля конкретних цілей. При чому, участь у цьому процесі беруть не тільки посторонні гравці, але й сама Надія. У протилежному випадку про неї мало б хто знав. Леймотивом для таких суджень, зокрема, став уже давній казус початку співпраці героїні з партією Ю.Тимошенко – «Батьківщина». Існують публічні «версії» самих же основних суб’єктів цієї, на мою думку, афери: якщо Надія стане депутатом, то буде значно більше шансів, що її статус вплине на визволення з «полону»». Усе, можливо, було б так. Але, відколи на російську владу впливають подібні статуси? Чи ініціатори такого рішення думали-гадали, що Путін махне рукою і скаже: «ну…, раз вона депутат українського парламенту, то як я перед цим можу встояти. Пускайте її на волю» !? Ці та інші питання дали мені конкретну відповідь: Ю.Тимошенко запропонувала Н.Савченко політичну співпрацю. Та погодилася. Зважаючи на непоганий вплив жінки з косою (у минулому) в українській політико-бізнесовій системі і значну фінансову опору, з того часу відбувається вагомий піар Надії, а отже популяризація політичної сили, членом якої вона є.

Начебто нічого грішного. Але, як на мене, українців у цій ситуації мають за дурних. Подумайте самі: скоро буде 2 роки, відколи почалася війна Росії проти України. На сьогодні стало ніби буденним явищем чути про загибель наших рідних, близьких товаришів. Деякі ЗМІ перестали навіть виділяти такі новини, як «важливі» (чорним чи червоним жирними кольорами). Якщо перший рік був дійсно прив’язаний до зони АТО як політиками, так і ЗМІ, то сьогодні у центрі уваги – Надія Савченко, а щоденні смерті українських солдатів це «норм». Чому?? Я переконаний, що це абсолютно неправильно і невиправдано. Адже сотні воїнів АТО знаходяться наразі в полоні недоумкуватих днр-лнрівців! Чи ми забули про т.зв. «коридори ганьби», які ті недолюди проводили? Чи ми забули про катування, про які розказували ті, що повернулися з полону?  На них нам байдуже? Чому ми займаємося підміною цінностей? І не кажіть, що Надія то наша надія! Це дешева маніпуляція. Наша надія не має одноосібної персоніфікації!

Видихаю ковток злості і визнаю, що з одного боку, це все добре… для Надії, бо кожна людина, будучи на чужині не по власному бажанню, хотіла б мати таку ж солідну підтримку фактично всієї держави і розуміти, що її не кинули. З іншого боку, поза увагою залишаються такі ж бідолахи, нічим не гірші по людських якостях, і, можливо, у значно скрутніших становищах. Імовірно, їм не запропонували такої співпраці, як Надії…от і суспільство потихеньку забуває про них. Вважаю за необхідне згадати.    

  • Громадяни України Станіслав Клих і Микола Карпюк. Їх звинувачують у т.зв. «Чеченській справі» — сфабрикованій кримінальній справі по звинуваченню вищих посадових осіб України (серед яких діючий Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк) в злочинах на території Російської Федерації під час Першої чеченської війни у середині 90-х років. Ймовірно, багато хто з вас чув про «участь» А.Яценюка у Чеченській війні. Це саме той випадок. У цій справі Микола Карпюк та Станіслав Клих є одночасно і звинуваченими, і свідками. Як зазначають адвокати, «свідчення вони дали під тортурами». Карпюк та Клих були затримані при різних обставинах за нібито вчинені адміністративні правопорушення. Пізніше їх звинуватили у створенні банди та участі в ній, а також вбивствах російських військовослужбовців під час Першої чеченської війни. Станіслав Клих був затриманий 11.08.2014 року на території Росії в м Орлі (Орловська область) під час приватної поїздки до дівчини, з якою раніше познайомився в Криму. Микола Карпюк був затриманий при ще більш таємних обставинах. Довгий час інформація про його місцезнаходження була відсутня, що викликало побоювання за його життя і безпеку. Лише через 14 місяців з’явилася перші відомості про його місцезнаходження.
  • У травні 2014 року в Криму було затримано четверо громадян України – Геннадій Афанасьєв, Олександр Кольченко, Олег Сенцов і Олексій Чирній. Про деяких з них ви могли чути. До затримання кожен з них займав активну проукраїнську позицію і відкрито виступав проти окупації півострова Росією. Затриманих звинуватили в злочинах, пов’язаних з «тероризмом», а саме — в підпалі дверей офісу Російської громади Криму і вікна офісу партії «Єдина Росія», а також у підриві пам’ятника Леніну і меморіалу Вічному вогню у  Сімферополі. Потім з’ясувалося, що Афанасьєв, Чирній і Кольченко дійсно брали участь в підпалах (останній — тільки в одному), але навряд чи характер і наслідки даних злочинів можна кваліфікувати як тероризм (швидше, хуліганство). Тим не менш, слідчі органи РФ свідомо невірно кваліфікували ці злочини, щоб провести показовий судовий процес проти проукраїнських активістів з Криму, представивши їх в образі організованої терористичної групи. «Мене почали бити, руками, ногами, спец-засобами. Стоячи, лежачи, сидячи. Важко сидіти на стільці, коли тебе бють палицею. Мене душили пакетом. Бачив в кіно, не розумів, як люди ламаються. Це дуже страшна штука. Чотири рази я через це пройшов. Погрожували зґвалтувати кийком в збоченій формі. Це тривало години три-чотири. Коли втомилися, мене повезли на обшук, і тільки там я дізнався, що це співробітники ФСБ», — розповів в суді Сенцов.
  • Олександр Костенко брав участь в акціях протесту, зокрема, у Євромайдані. Після окупації Кримського півострова Росією Костенко, побоюючись переслідувань, залишився на території континентальної України. За словами адвоката Дмитра Сотникова, Костенко був викрадений з території Україна і перевезений в Брянську область РФ. Йому вдалося втекти від викрадачів, і в грудні 2014 року він повернувся до Криму через територію Росії. Через кілька днів після цього якийсь Полієнко В.В., колишній співробітник кримського спецпідрозділу міліції «Беркут», який перейшов на роботу в окупаційні правоохоронні органи, подав заяву щодо Костенко про те, що той нібито кинув у нього камінь під час Євромайдану в Києві, коли Полієнко, як співробітник міліції, виконував функції «по охороні громадського порядку».

Цей список продовжується іменами Хайсер Джемілєв, Юрій Ільченко, Ахтем Чийгоз, Алі Асанов, Мустафа Дегерменджі, Ескендер Небіев (оператор кримськотатарського телеканалу ATR), Віктор Шура, Валентин Виговський, Юрій Солошенко та багато інших, у т.ч. воїнів АТО, які знаходяться в полоні. Це ті люди, які є не менш відважними, ніж Надія Савченко.  Пам’ятаймо про них всіх!

Інформація про вищеназваних людей взята зі Звіту правозахисної кампанії LetMyPeopleGo «28 заручників Кремля», яка реалізовувалась «Євромайдан SOS», Центром Громадянських Свобод і Фундацією «Відкритий Діалог».

 

 

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте