"Крым. Путь на Родину": правда про брехню

Фільм зацікавив мене тим, що його можна розглядати, як яскравий приклад застосування маніпулятивно-пропагандистських технологій у впливі на людей та їхню свідомість і підсвідомість. Переглянувши два рази, я взявся за розвінчування деяких міфів та розкриття правди серед суцільної брехні. Якби він був художнім чи фентезі, то чіплятися не було б до чого, а, оскільки, фільм документальний, то варто оцінити – наскільки. Аналіз зроблений у публіцистично-художньому стилі.

Кінострічка починається епізодом із «темною» світовою персоною – В.В. Путіним. Ймовірно, його поставлено на перший план, аби апріорі викликати в глядачів довіру до фільму загалом, оскільки «сам Путін в ньому знявся». Зрозуміло, що цей психологічний крок спрямований на ватників, які без доказів вірять на слово (коротше, типічна ситуація із російськими зомбі). Господар Кремля починає діалог з добрих слів (хто б сумнівався, «добрий» говорить про добро): «..я поставив задачу військовим: врятувати життя президенту України». Диктор: «…із сусідньої палаючої країни був таємно евакуйований президент». У цьому контексті варто зазначити, що насправді палали тільки шини на Майдані. На решті території було спокійно. Але, відповідно до слів диктора, палала вся країна.
 

В. Путін: «Ситуація в Україні розгорнулася так, що ми змушені були почати роботу по поверненню Криму в склад Росії». Тобто, революція стала причиною військового захоплення Росією АР Крим!? Страшна логіка імперіаліста:в Україні революція? – давайте окупуємо Крим; в Польщі революція – давайте анексуємо Поморське воєводство; в Білорусі революція? – нащо ж їй та Вітебська область, давайте захопимо – В.В. Путін (авт. скепт).

«Ми не можемо лишити кримчан напризволяще на хвилі українського націоналізму», — господар Кремля.  Росіянам, мабуть, слід пояснити, що таке націоналізм, оскільки люди, які проганяють бандитську владу, які борються за європейське майбутнє – однозначно не можуть бути націоналістами, адже у самому ЄС націоналізм жорстко критикується, бо це суперечить всеосяжній глибокій інтеграції країн-членів ЄС в структури ЄС. Та й самі українські націоналісти не дуже хочуть вступу України до ЄС. Тому на Революції Гідності, якщо й були прояви націоналізму, то тільки у політичному контексті його розуміння, коли представники різних (багатьох) етнічних груп поруч із українцями вийшли на майдани відстоювати свою Гідність! Інші версії – зі світу фантастики.

Хитрим моментом було й те, що Путін сказав «але ми це планували зробити, якщо люди цього захотіли б. Чесно вам кажу (авт. виправдовується). Треба було дати їм можливість самовизначитися. Якщо вони не захочуть бути в складі Росії, то будуть в складі України, але маючи автономію і більше прав». По-перше, абсурдно виглядає, коли президент іншої країни «дає можливість» самовизначитися частині незалежної держави. Нехай краще це запропонує Чеченській Республіці на відновлення Ічкерії. Сумніваюся, що представники Чечні відмовляться від такої пропозиції. По-друге, Крим і так був Автономною Республікою у складі України. Мав свою Конституцію, свій парламент, кабінет міністрів, а також багато привілеїв, яких не мали інші регіони нашої держави. Про яку ж автономію і більше прав говорив Путін!? Мабуть, заговорився, або ж був суттєво дезінформований.

Після такого «вступу» Путіна починається історія про нашу революцію очима режисера. «Активісти застрелили співробітника «Беркута», правий сектор підпалив офіс партії регіонів, в якому заживо згорів співробітник» — безглуздя. Всім відомо, хто саме почав стріляти першими – і це точно не протестувальники. Відомо також і те, що справді був підпалений офіс партії регіонів, але в ньому так ніхто і не згорів. Жодного факту у фільмі не було про те, що робили співробітники «Беркута», у кого стріляли і т.д. Мова йшла тільки про те, наскільки погані активісти і як потерпали від них представники правоохоронних органів.

Зробив висновок, що фільм спрямований не тільки на те, щоб із захоплення Криму зробити добру справу російського народу, але й на те, щоб показати, що Янукович намагався зберегти цілісну Україну, і яка він хороша людина. Путін переконував, що Янукович йому казав, що «не міг віддати наказ про застосування зброї до протестувальників». В такому випадку виникає питання, звідки взялася Небесна сотня + сто? Звісно, не він давав наказ (не мав повноважень на це). Це компетенція міністра внутрішніх справ. І, звісно, не в письмовому вигляді. Але ж без президента тут ніяк. Чи це тодішні правоохоронці вчиняли свавілля?! Навряд чи.

У фільмі також йдеться про те, що «…євромайданівські активісти почали охоту за тими, хто не згоден із їхніми методами приходу до влади». Не знаю, звідки взята така інформація, але я вперше про таке чув. Режисер наводить як приклад – Корсунський погром. З посиланням на МВС України журналіст (у фільмі) каже, що так званий «Корсунський погром» забрав життя семи осіб, а ще двадцять пропали безвісті. Однак місцеві активісти відзначають, що на блокпосту не було жодної смерті або нанесення тяжких тілесних ушкоджень антимайданівцям. В УМВС України в Черкаській області Радіо Свобода підтвердили інформацію активістів: під час минулорічних подій не загинув жоден чоловік і жоден антимайданівець не зник безслідно. У фільмі в цьому епізоді у видуманих деталях описують, які жахливі бандерівці-фашисти. І це зрозуміло, для чого – щоб сформувати єдину думку про всіх українців. У фільмі ж альтернативної інформації немає, тому вата сприймає то все, як правду. При чому, всі деталі того начебто «погрому» супроводжуються насправді жахливими картинками і відео. Тому не дивно буде, що в росіян превалюватиме думка «українці – це  фашисти/нацисти».

Юрій Абісов, командир кримського відділення «Беркут», у фільмі каже, що рішення від’єднатися – «як бальзам, як освіжаючий ковток води чи повітря і розуміння того, що ми дома, що Крим наш і ми нікому його не віддамо». Але ж питання в тому, чий був Крим до цього разу? Хто його мав нищити чи забирати кудись від кримчан? Відповідь проста – ніхто, крім Росії. Але цієї відповіді у фільмі нема. А є та версія, що прийшли б бандери-фашисти і знищили б усе живе в Криму, тому Росія прийшла на допомогу. І як сказав у цьому фільмі В.В.П: «ми кримчан просто так би не залишили». В принципі, правду казав: вони їх там просто так не залишать.

 Безсумнівно, не обійшлося без звинувачення росіянами американців у підготовці «українських націоналістів до перевороту». За словами Путіна, «…це все наші американські колеги: ми розуміємо, що багато що вирішувалося в Європі, але головними «кукловодами» були американці. Ми це знали». Всім відомо, що життя росіянина не зараховується, якщо він впродовж нього жодного разу не звинуватив у своїх бідах США. У фільмі йшлося також про те, що «…американський крейсер Дональд Кук впевнено прямував до півострова Крим, але коли американці побачили, що вони на мушці в російських морських сил, то моментально повернули на південь».  «Це ж неймовірний факт боягузтва америкосів», — подумали ватніки і почали тішитися. Насправді ж Дональд Кук звернув до берегів Болгарії, як і було заплановано, для проведення військових навчань з болгарськими та румунськими збройними силами.
 

До теми про американців. Диктор: «Феодосія. Перший батальйон військово-морських сил України – єдина частина, яку російським військовим довелося брати штурмом і то через те, що по суті вона була не українською, а частиною структури НАТО».  Безґлуздя. Україна не є членом НАТО, а отже, ніяких збройних формувань цієї міжнародної структури в системі Збройних сил України нема і не може бути. Але ж вата про це не знає, тому, звісно, повірить «документалістиці Кондрашова – автора фільму».

У фільмі також сказано, що «в Україні було прийнято більше 40 законів, які обмежують розвиток російської мови та спілкування нею». Дурниця – інакше не назвеш. Половина моїх знайомих в Західній України вільно спілкуються російською мовою. Та, в принципі, не буду пояснювати, розумні і свідомі і так знають, що ніякої мовної дискримінації немає і бути не може.

 Показують на прикладі однієї сім’ї, в якої не склалося життя, як живеться всім кримчанам у Криму. Путін «Ми не хочемо там нікого ображати: ні татар, ні німців, ні греків, ні росіян, ні українців. Ми хочемо, щоб це була єдина сім’я». А хто ж ображав до цього часу? І чи взагалі зможе «вєлікій расійській шовіністіческій» народ колись когось не ображати -  «нє думаю».

Одним із дуже цікавих епізодів фільму є той, коли «до Криму направлявся поїзд із головорізами-майданівцями, які були з ніг до голови озброєні вкраденою зброєю у львівській військовій частині». За версією режисера фільму, коли поїзд приїхав до Криму, він виявився порожнім, бо начебто «розвідка головорізів сповістила, що їх в Криму чекають ополченці і ті зупинили поїзд на попередній станції і втекли».  Цікаві факти, але, по-перше, інформація фейкова; по-друге, жодну військову частину Львова ніхто не обкрадав. По-третє, ймовірно, метою цього коротенького епізоду було вкотре із майданівців зробити вбивць і фашистів, а з кримських ополченців – відчайдушних героїв сучасності, які тільки з бітами чекали на вокзалі на сотню озброєних з ніг до голови бандерівців.

Один із лідерів ополченців Криму у фільмі каже «ми насправді мирні люди, ми не хочемо кровопролиття, зіткнень. Просто хочемо жити мирно». І в цей момент «геніальна» маніпулятивна постановка «добра і миру»: він телефонує до своєї коханої (на телефоні видно виклик), дочка і дружина несподівано підходять позаду, він обертається і вони обіймають його. В цей момент діти, які сиділи поруч на лавиці, встають і починають розганяти руками голубів. Ті, злітають, починає грати романтична мелодія, відеомейкер робить ефект уповільнення – от. Аж плакати хочеться. Розчулив.  Шкода, що насправді до добра далеко.
 

Героїзм же російської армії демонструє наступний епізод: ополченці захопили аеропорт в Криму. Тут же під’їхала група співробітників СБУ зі зброєю, направили її на ополченців, вимагаючи здати наявну зброю і покинути аеропорт. Ті почали відхрещуватися, що вони без зброї і формувати жалісливу ситуацію. Командир СБУ віддав наказ «підготувати зброю». У цей момент позаду ополченців під’їжджають декілька військових машин. Всі в непорозумінні, хто це. Машини зупинилися, з них почали виходити військові у формі російської армії. Вони стали на захист ополченців. Таким чином, у фільмі вони вийшли як герої, які буцімто врятували ополченців від розстрілу співробітниками СБУ. Варто додати, що за словами свідків, захоплення аеропорту здійснили близько 50 осіб. Вони були озброєні і екіпіровані так само, як і люди, які 27 лютого 2014 р. захопили парламент і уряд автономії. Хоча у фільмі показано, що вони були тільки з палицями і бітами.
 

Впродовж всього фільму Путін часто говорить про те, що «Росія ніколи не мала у планах захоплення Криму. Ніколи. Ми лиш хотіли дати можливість кримському народу самовизначитися». Мене знову дивує те, звідки взялося право чужого президента давати чи не давати можливість самовизначатися кримському населенню!? І в чому самовизначатися? – з Росією, або смерть, чи як?

Путін каже, що вони міжнародне право не порушили, «…бо в Росії по домовленостям можна було утримувати на території Криму більше 20 тис солдатів, а їх там значно менше було». Але то нічого страшного, що референдум про «самовизначення» відбувався під дулами автоматів. Мирно і спокійно, як хотіли кримські ополченці. Останні у фільмі це називають – фактором безпеки. Все ж логічно: проголосуєш за приєднання до Росії – будеш живий, проголосуєш проти – твоє життя в небезпеці. Фактор безпеки. В жодних українсько-російських домовленостях такого пункту немає, який дозволяв би захоплювати Автономну Республіку Крим. Тому ось це є найважливішим і найсуттєвішим порушенням міжнародного права.

Фільм також не оминув і «ввічливих зелених чоловічків», про яких ватня вже складає неймовірні робінгудські легенди: «прийшли захищати, а не наступати»; «вони не матюкалися, а дарували любов і тепло»; «вони прийшли робити добро» ( диктор розказує, а на фоні цього тексту – спокійна, ніжна мелодія, бігають і сміються діти…). Без психовпливу. Все про реальність: люди, які прикладають до спини автомат і кажуть «голосуй за приєднання до Росії» – добрі, милі, порядні і ввічливі, а ті, які кажуть «хочете більше прав – матимете, хочете бюджетного федералізму – будь ласка, хочете вільно спілкуватися різними мовами – не проблема» – це бандерівці-фашисти.

Коли зайшла мова про перехід українських військових до російської армії, Путін у фільмі сказав «українські солдати дуже достойно себе вели. Вони намагалися зберегти вірність присязі, але не зрозуміло було, кому присягати. Держави ж то немає. Президента звалили». Як на мене, –  це дивне розуміння держави – якщо звалили президента, то її немає? Мабуть, Путіну і сценаристам-ідеологам фільму слід ще сто разів перечитати Конституцію України і закон про військовослужбовців, оскільки солдат присягає на вірність не президенту, не міністру збройних сил, а Українському Народу. І чи є хіба відсутність президента ознакою відсутності держави? Ніколи такого не чув, бо й нема такого твердження. То де логіка в словах господаря Кремля? – Нема.

Ось такий сюжет фільму «Крым. Путь на родину». Навіть в елементарній кінострічці росіяни спромоглися показати маніпулятивну пропаганду, виправдовуючи свій шовінізм, нацизм і ідею «русскаго міра». Ганьба.

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте