Російські засоби масової пропаганди та брехні: аналіз основних

З 11 листопада до 11 грудня 2014 року я переглядав російські телепрограми, зокрема новини та політичні ток-шоу і читав їхню інтернет-пресу. Робив це спеціально, з метою дослідити зміст їхнього інформаційного простору та вкотре самому собі довести… «дещо». Що саме, розповім нижче.
Своє «публіцистичне дослідження» здійснював, аналізуючи три телеканали — «Россия 24», «Россия 1», «Россия РТР» та інтернет-видання «Вести.Ru». Можна було б і більше ЗМІ охопити, однак, мені вистачило і цих, зважаючи на їхній високий рейтинг серед користувачів інтернету.
Вирішив провести таке міні-дослідження не для того, щоб показати, наскільки важлива думка рос.змі для нас чи для мене особисто, а для того, щоб передати власні думки та судження з приводу визначеної проблеми.

І так, за результатами мого спостереження, зрозумів, що більшість новин, які представляють своїм глядачам, читачам та слухачам російські змі, присвячені зовсім не побутовим проблемам цієї федерації, не питанню корупції у кожній сфері її життєдіяльності, не вирішенню економічної кризи, а саме проблемам України, особливо неправильності дій «київської хунти» та подіям на Сході. При чому, висвітлення подій на нашій території здійснюється вкрай однобічно, що характерно для прихованої пропаганди та маніпулювання свідомістю: якщо беруть у когось із наших політиків інтерв'ю, то виключно у тих, хто одразу починає критикувати українську владу, говорити про «фатальну кризу, яка наростає в Україні» та про те, що на Сході країни відбувається «геноцид нації», не розуміючи, мабуть, поняття «нація» та його сутності.

Інформаційний простір цих змі переповнений негативними висловлюваннями в бік української влади та народу загалом. На політичних ток-шоу  організатори традиційно, відповідно до спостережень, запрошують п'ятьох-шістьох російських політиків, які підтримують Путіна, двох-трьох представників т.зв. «ДНР» і «ЛНР» та одного нещасного, як на мене, проукраїнсько налаштованого політика, громадського діяча чи журналіста. З професійної точки зору політолога, картина одразу вимальовується дуже хитрою та, деякою мірою, несправедливою. В чому це проявлялося у процесі подібних зустрічей за круглими столами чи на дебатах: дуже помітна особливість російських політичних телевізійних шоу у тому, що вони останнім часом дискутують тільки на тему т.зв. України, «ДНР» і «ЛНР»,  терористів, «київської хунти», про неправильність дій української влади, про хворобливість усього світу, про свою безкорисливу «допомогу» Україні, про масову пропаганду і зазомбованість у нашому медіа-просторі і нарешті про «дійсну легітиміність» референдумів в Криму та на Донбасі. Біда українських представників на подібних шоу у тому, що їм не дають нормально висловитися на поставлене питання чи арґумент. Як тільки вони починали говорити, їх одразу перекрикували, стверджуючи на своєму, що то все брехня, а у них своя правда; що всі 40 млн. людей України хворі, а з ними і весь світ, і що всіх треба лікувати. І «Расія» це зможе.

Та цікавинкою таких ток-шоу є не тільки вище написане, але й те, що у процесі дискусії жорстко критикують і представників російської опозиції, яка намагається деякою мірою знайти золоту середину у російсько-українській війні, аби її вирішити. Вони виголошують правдиву інформацію, однак, у таких моментах студійна фокус-група починає обурюватися, а кремлівські щури — кричати, цим самим не дозволяючи висловитися опозиціонерам. Звинувачють їх у брехні та неволодінні «достовірною інформацією» тощо. А ретельно підібрана аудиторійна маса активно підіграє пропагандистам. Одним словом — жах.

Це ще не все. Найбільше шокує і, водночас, нервує, порівнюючи наші традиції проведення політичних ток-шоу з російськими, те, що перебивають при висловлюванні не тільки учасники та запрошені гості, але й безпосередньо ведучі, які мали б виконувати роль саме ведучих, а не бути у подібних випадках експертом і притримуватися якоїсь однобічної і, додам від себе, неправдивої позиції. Тому, було мною помічено, що принципи журналістики, в досліджуваних змі, взагалі відсутні: вигадують свої «факти», створюють власну ситуацію і презентують її як таку, що відбувається в Україні, ретельно підготовлюються до «шоу», в результаті чого представники з України не можуть нічого арґументувати, бо то суцільна брехня. Ситуація в студіях накипає до такого рівня, що здається, ніби українці звідти живими не повернуться. Мало того, бувало, що й погрожували розправою безпосередньо під час онлайн-трансляції.

 

Стосовно цього всього варто згадати інцидент із керівником інформаційного бюро НАТО в Москві Робертом Пшелем, який безпосередньо в прямому ефірі заявив, що в учасників дискусії дуже низький рівень уміння спілкуватися з повагою, висловившись: "… це якийсь сеанс ненависті і пропаганди".
Загалом, так можна охарактеризувати всі політичні ток-шоу, які організовуються і транслюються даними телеканалами.

Що стосується інтернет-видань, то ситуація з ними складається не краще (для нас). За моїми підсумками, кожна четверта новина — про Україну. Однак, було б дуже добре, щоб висвітлювалася інформація правдиво або хоча б сухо. Та не тут то було. Вона ретельно переробляється на редакції та подається у такому вигляді, що у нас діє не АТО, а «каральна операція київської хунти щодо мирного населення донбасу»; українські «карателі вбивають дітей і ґвалтують жінок»; «київська влада здійснює геноцид т.зв. „ДНР“ та „ЛНР“ тощо.

Таким чином, аналізовані російські ЗМІ характеризуються жорсткою пропагандою прокремлівської ідеї та т.зв. „ДНР“ і „ЛНР“, викривленням і дуже часто неправдивим висвітленням інформації щодо ситуації в Україні, зневажливим ставленням до українського народу та влади, порушенням усіх принципів та законів журналістики. На політичних телепрограмах різко помітна ненависть учаників до будь-чого українського, неповага до запрошених українських діячів та/чи проукраїнсько налаштованих учасників з інших країн тощо. Очевидно, що все це спрямовано на зомбування російського народу шляхом використання різних маніпулятивних технологій; на формування єдиної громадської думки у росйського населення щодо подій на території України тощо.  А все це потрібно для того, щоб виправдати свої (росйської влади) дії на Донбасі та заручитися підтримкою „свого“ населення, що власне дало свої плоди: „Путин введи войска“. Та і, врешті решт, для того, щоб легше керувати безглуздою масою людей. Це, безумовно, характеристика не всіх росіян. Є ті, які думають тверезо. Нехай соц.опитування, які проводяться на замовлення, не вводять нас в оману. У даній ситуації, звісно, отримувати істинну та верифіковану інформацію складно аж до неможливості та знаю, що такі люди в Росії є і їх багато.  
 
п/с: у дописі я недаремно пишу „змі“ маленькими літерами, бо не вважаю дані російські інформаційні засоби саме такими. Вони, швидше, можуть називатися засобами масової брехні або ж масової пропаганди тощо.