Європейська ідентичність як наслідок глобалізації: роздуми про майбутнє

Нинішні глобалізаційно-інтеграційні процеси, разом із історичними факторами, породжують і суттєво впливають на дисперсне існування будь-якого народу. Майже кожна держава сучасного світу, зокрема і Європи, відноситься до мультинаціональної, що означає наявність в одній державі декількох або багатьох національних меншин (етнічних груп). Відповідно до цього факту слід зазначити, що певний баланс і гармонія у стосунках між різними етнічними групами в контексті однієї держави все ж сформувалися за роки спільного життя і часто навіть регулюються, закріпленими  законами та підзаконними нормативно-правовими актами. Це цілком позитивне і гуманне явище, коли держава надає право і можливість розвитку національним групам, тим паче, якщо це стосується великої кількості таких груп або ж існування двох чи більше, які власне і формують націю. У таких випадках держава як суспільна організація апріорі не може дискримінувати національні групи, враховуючи сучасний стан розвитку юридичного захисту прав людини загалом і окремих етнічних груп, зокрема. Бували в історії випадки, коли з боку державного апарату штучно здійснювалися репресії, що мали расистсько-шовіністський характер. Це характерно було для так званого міжвоєнного періоду, зокрема Німеччині та СРСР. Проте, сьогоднішня ситуація із національними групами складається по-іншому в позитивному розумінні. Права людини, соціальних, етнічних, політичних груп відстоюються і захищаються як на національному рівні, так і на міжнародному. В основному це стосується діяльності ООН, ЄСПЛ та інших міжнародних інстанцій, які спеціалізуються по захисту прав людини та громадянина.

Внаслідок воєнних подій, які тривали століттями, еміграційних процесів, створення різних держав на тлі колишніх імперій сьогоднішня картина світу сформувалася як змішана, що являє собою поліетнічність у контексті кожної окремої держави. Ця ситуація вимагає толерантного ставлення різних за ментальністю етнічних груп одна до одної, а також розуміння ними складності і проблемності ситуації життя на спільній території. Важливе завдання у такому випадку  постає перед державою, яка повинна регулювати відносини між ними, щоб запобігти певним військовим конфліктам чи сепаратизму тощо. У зв’язку із еміграційними, інтеграційними процесами виникає проблема ідентичності індивідів чи соціальних груп.

Ідентичність – ототожнення окремого індивіда із певною соціальною чи етнічною групою, визнання ментально близькими їхні традиції, звичаї, норми, вимоги тощо. Відповідно етнічна ідентичність – відчуття приналежності індивіда до певної етнічної спільноти, однаковості з іншими її членами, зважаючи на спільну історію, спогади про єдиних предків та ментальні зв’язки з батьківщиною, а також спільність основних компонентів культури, що звичайно проявляється у солідарності і підтриманні їх з членами цієї спільноти.

Керуючись посиланням на глобалізацію світових процесів, смію зауважити, що вже протягом декількох десятиліть у Європі формується новий вид людини – європеєць. Але мається на увазі не житель Європи як материка, а як  Європейського Союзу. Тобто, індивіди часто себе ідентифікують із цією організацією, яка все більше набуває форм державності. Цей новий вид людини зовсім не пов’язаний із штучним насадженням певних ідеалів стосовно життя в ЄС, а ґрунтується на реальних фактах високого рівня розвитку всіх сфер життя, але, на жаль, не у всіх країнах цього союзу. Тим не менш, люди, ідентифікуючи себе із жителем чи громадянином ЄС, тішаться, що вони такими являються. Інколи навіть висловлюються: «Я європейський, наприклад, італієць чи француз» тощо. Політика заохочення до лав ЄС, звісно, проводилася, але вона підтверджується реальними фактами. Наслідком цього сьогодні є бажання багатьох країн Європи, які не є членами ЄС, отримати статус останніх і бути повноцінними у всіх правах і обов’язках.

Факт ідентифікації себе багатьох індивідів із європейцем є, але чи слід вважати це проблемою, чи навпаки позитивним явищем? Відповідь, думаю, слід шукати у контексті двох напрямків. Перший стосується державно-національного. Держава у випадку втрати своїх громадян навіть, якщо на рівні ідентифікації, зазнає значних збитків і може автоматично зникнути або перейти на формальний рівень свого існування. Тобто, якщо громадяни певної країни, в першу чергу, ідентифікують себе із громадянином ЄС, то відповідно життя у ньому цих громадян більше влаштовує, аніж поза його межами, адже у даному випадку людьми керують соціально-економічні та політичні умови. При такій ситуації держава, яка хоче зберегти себе як суспільну організацію повинна сприяти покращенню рівня життя на своїх теренах і створювати відповідні умови, аби повернути раніше втрачених душевно й ідентифікаційно свої жителів. Відповідно цей напрям, вважаю, є негативним боком ідентифікації багатьох індивідів себе конкретно із європейцем. Зокрема, негативно це для держави.

Другим напрямом є розгляд даного явища із позитивного боку. Європейський Союз – об’єднання народів, націй в різноманітті. Пройде ще декілька десятків років, і якщо цей союз існуватиме, то сформується нова генерація людей, які категорично ідентифікуватимуть себе із громадянином Європейського Союзу або просто європейцем. Це позитивне явище з тієї позиції, що суспільство прогресує й існування у майбутньому, на мій погляд, окремих держав буде дивним феноменом і, впевнений, складним. Все це пов’язано із формуванням багатополярної світової системи, але не тільки, що призводить до згуртування держав навколо одного чи двох потужних центрів, наслідком чого може бути цілковита, глибока взаємоінтеграція різних народів. Серед причин таких прогнозів слід також зазначити і про інтеграційні процеси, які призводять до расового, етнічного міксування, в результаті чого індивід може ідентифікувати себе не з державою чи союзом, а із світом загалом, тобто, вважати себе космополітом. 

Отож, поки що ця поміркована ідентифікація згодом, на мою думку, пошириться масово, зокрема, на громадян, які проживають на території Європи. Чому таке станеться? Тому, що Європейський Союз сьогодні це не просто союз держав, це насамперед стиль і рівень життя, що приваблює не тільки громадян держав-членів ЄС, але й інших європейських і неєвропейських країн. Позитив ще й у тому, що він прогресує, шукаються різні стратегії розвитку ЄС, спираючись на факт конгломерату різних національностей, етнічностей, соціальних груп загалом тощо.

Євроскептики впевнені, що незабаром цей союз розпадеться. Але нехай вони не забувають, що навколо формується нова світова політична система із декількома гегемонами, і самостійно країни ЄС не будуть в змозі протистояти економічно і політично потужнішим об’єднанням/союзам. Тобто, ЄС розглядаю як утворення, яке скоро перейде на новий рівень суспільної організації і плавно переформатується в державу. Всі держави-члени це розуміють і фактично переконані, що зможуть зберегти свою незалежність й автономію. Але проблема  і в даному випадку існує.

Якщо формується єдина національність і громадянство, то, яка країна займе нішу панівної? Відповідь – ні котра. Справа у тому, що ідентифікуватимуть себе індивіди у майбутньому без приналежності до етнонаціональної групи з європейцем – генетично змішаним типом людини, родовід якої фактично неможливо буде прослідкувати через глибоку асиміляцію різних народів в інші народи.

Є ряд інших питань, на які слід дати відповідь: яка мова буде панівною? – та, яку сьогодні називають міжнародною, і яку масово всі вивчають – англійська. Але це ні в якому разі не означає, що інші мови втратять своє живе відтворення. Ні, ними будуть спілкуватися на регіональному рівні. Але тим не менш, індивіди себе ідентифікуватимуть із європейцями, перш за все.

Отже, глобалізаційно-інтеграційні процеси мають як позитивні, так і негативні наслідки. Серед позитивних – тісна міжнародна співпраця, обмін досвідом, традиціями, створення різних міждержавних організацій тощо. Серед негативних напевно є багато, але одна важлива – асиміляція різних народів в культурному, соціальному, духовному, політичному та ін. розуміннях, що призведе до зникнення багатьох країн, культур і т.д. з лиця землі. Але глобалізація це стихійне явище, яке зупинити неможливо, тому державам слід об’єднуватися, щоб не зазнати потужного удару з боку сильнішого політичного гравця, утримуючи при цьому позаблоковий статус.