Аналіз цінностей українців та росіян: історія і сучасність

Споконвіків українців та росіян об’єднували спільні територія, цінності, мова, походження, влада, релігія та інші фактори. Однак, історичний розвиток цих народів суттєво вплинув на їхнє співіснування, сформувавши міфологему старшого брата у ролі Росії і молодшої сестри – в ролі України.

Як відомо з історії, у середині ХІІІ століття Київська Русь, яка об’єднувала слов’янські племена протягом майже чотирьох століть, розпалася на ряд дрібних держав, більшість з яких були захоплені під час монгольської навали і стали васалами Золотої Орди. З цього часу починається формування різної історії обох народів.  Після розпаду Київської Русі естафета державності перейшла до Галицько-Волинського князівства, яке продовжило традиції Київської Русі й стало її завершальним етапом. З часом воно втратило свій суверенітет і відійшло під протекторат Польщі. Натомість Велике князівство Московське поступово об’єднало навколишні російські князівства та домоглося незалежності від Золотої Орди. У XVIII ст. країна була значно розширена за рахунок завоювань, анексій, щоб, врешті-решт, перетворитися на Російську імперію, яка була в історії третьою за територією імперією, що простягалася від Польщі в Європі до Аляски в Північній Америці.

Якщо проаналізувати історію становлення нашої держави, можна помітити, що цінності колишніх українців, як і теперішніх, тяжіли швидше до цінностей країн Західної Європи. Безсумнівно, це було зумовлено взаємним впливом різних культур. Але саме так сформувалися різні нації. Тобто, як на мене, немає жодної національності, яка б формувалася і розвивалася без впливу зовнішнього фактору. Так трапилося і з українським народом, який фактично почав свій історичний відлік від Київської Русі, продовжив Галицько-Волинським князівством, далі козацтвом, Гетьманщиною, у складі Російської імперії тощо. Початок ХХ століття – то вже новий аркуш нашої державності. Виходячи з історії боротьби наших предків за певну незалежність, варто зауважити, що як і тоді, так і тепер українцям характерні риси постійної невдоволеності владою, неможливості бути під кимось і підкорятися одноосібному державцю тощо. Незважаючи на те, що козацтво вважається зародком формування власне української ментальності, а як відомо, воно виникло на південному-сході України, з погляду нинішньої карти нашої держави, я все ж схильний до думки, що вона почала свій розвиток саме із ХІІІ століття на території Галицько-Волинського князівства, центром якого було м. Львів. Тим паче, всім відомо, що за австрійського панування місто стало осередком українського та польського національно-визвольних рухів. 

Таким чином, коли ми сьогодні говоримо про українські цінності і менталітет українців взагалі, варто оцінювати саме етнічні традиції, звичаї і т.д. людей, які ідентифікують себе, перш за все, з українцями, а не просто з громадянами України. Тому, що нинішня наша держава – це політична нація, сформована історично, особливо під впливом 370-річної історії з Росією. Посилаючись на вищевказане, слід зазначити, що особливими цінностями саме українців є їхня доброта, релігійність, моральний, але не завжди на діях, патріотизм, схильність до діалогу, комунікації, розуміння і готовність йти на компроміс.

Підтвердженням останнього були президентські вибори 2010 року, коли на них виграв представник східного регіону України – Віктор Янукович. Тоді всі прекрасно розуміли, що ця особа представляє проросійсько-налаштовану політичну партію, але все ж «допустили» до влади, визнавши результати виборів легітимними, хоча й були факти порушення виборчого законодавства. Сьогодні ми бачимо цілком протилежну ситуацію, коли східні регіони України не готові змиритися із тим, що до влади прийшли представники Центральної і Західної України, вважаючи всіх кандидатів, які відстоюють цілісність української держави і  є патріотично налаштованими,  фашистами, агентами ЄС, США тощо. Це свідчить про різне: недостатню поінформованість, боязнь перед безсиллям щось змінити в разі потреби, дієвість проросійської пропаганди, і нарешті зовсім іншу ментальність, бажання, традиції і розуміння патріотизму тощо. Стосовно східних і південних областей України ситуація з приводу патріотизму не дивна, адже відомо, що в часи Радянського Союзу актуальним було явище масових переселень. Відповідно, сьогодні воно відображає свій запізнілий ефект.

Таким чином, українська ментальність це дух українського етнічного народу та тих, які не є представниками етносу, але свідомо є прихильниками і палкими пропагандистами ідеї Української держави, українського патріотизму тощо. Порівнюючи ментальність українського народу з російським, можна помітити дуже суттєву різницю, яка сформувалася внаслідок різних історичних перипетій – це клеймо «малоросів» та «великоросів». Відповідно, перші – українці, другі – росіяни (міф). У період Середньовіччя ці назви позначали тільки розміри території, однак, пізніше вони набули рис шовінізму. Так продовжується й донині. Сьогодні дуже часто можемо спостерігати, коли різні російські політичні діячі висловлюються в бік України, вважаючи її штучною державою, народ – синтезом різних етносів, а мову – діалектом російської тощо. Та суть в тому, що це лише позиції деяких політиків, яких не все населення Росії підтримує.

Велику роль у маніпулюванні людською свідомістю відіграють ЗМІ. Саме тут їхній статус дуже високий. Російська влада стосовно засобів масової інформації діє так само, як колись висловився Й.Геббельс: «Дайте мені головні ЗМІ і я з освіченого народу зроблю стадо свиней». Політика Росії стосовно України дуже категорична. Це зумовлено, на мій погляд, декількома факторами: неофіційним невизнанням кремлівською владою України як держави, її бажанням повернути колишню «радянську імперію»,  небажанням допустити вступ України до лав ЄС чи/і НАТО. Все це впливає на зміст російської антиукраїнської пропаганди, що спричиняє ворожнечу між народами. Та слід пам’ятати, що спокон віків братовбивчі війни і міжусобиці були спровоковані не власне народами, а політиками, яким подібне вигідно. Дуже часто вирішальним фактором у причинах таких суперечок є територіальний фактор.

Таким чином, через пропагандистську політику російської влади, яка почалася ще в 20-рр. ХХ століття і так не завершилася аж до сьогодення, росіяни й українці стали одні для одних ворогами. На моє переконання, відправною точкою, яка була причиною початком жорсткої політики «кремля» стосовно нашої держави, став розпад Радянського Союзу, визначення Україною свого зовнішньо-політичного курсу – Євроінтеграції та власне імперські амбіції політичної влади Російської Федерації. Також важливим фактором, який має місце у непорозуміннях обох народів – історичне паплюження українського народу російською владою.

Після розпаду СРСР українці підняли вгору голови і покрокували вперед, незважаючи на перепони. Все через нарешті позбуту залежність. Наш народ ментально є європейським. Тобто, таким, якому характерна свобода. Натомість російський народ готовий бути залежним від влади. Ймовірно, в цьому провина пропагандистської машини цієї держави, а можливо, недостатня освіченість населення. Однак, ймовірним наслідком Революції гідності в Україні може стати революція в Росії. Думаю, ця подія не за горами.

Коротко підсумовуючи, хочу зазначити, що вже віддавна український і російський народи розвивають різними шляхами, що відбивається як на нашому взаєморозумінні, так і на новостворених традиціях і цінностях впродовж останніх 23-х років. Якщо до ХХ століття Україну ще можна було називати «малоросією», то сьогодні вона є самостійною і незалежною державою, яка має власні як етнічний український народ, так і українську політичну націю. Спільність історії не означає, що ми однакові. Це була штучна історія. Тепер ми різні.